№7(30)(2014)

Важливими для молодої країни стали поетапні кроки щодо збалансування її фінансових ресурсів. Зокрема, наприкінці 1994 року, відповідно до затвердженої державної програми «Шляхом радикальних економічних реформ», була припинена практика надання емісійних кредитів і забезпечено самостійність Національного банку України. Процес становлення місцевих фінансів України мав свої трансформаційні особливості, однак можна сказати, що він був «перехідним» етапом у розвитку бюджетних процесів до формування національної економіки на ринкових засадах.

Фундаментальні засади організації державних фінансів закріплені в Законі «Про бюджетну систему України» від 28 квітня 1995 року, де вказано, що сукупність усіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи, є зведеним бюджетом України, а також визначено дохідні джерела кожної ланки бюджетної системи. Видатки бюджету розподілено на дві частини: поточні видатки й бюджет розвитку. Розширилися також завдання і функції, котрі покладалися на місцеві органи самоврядування та органи виконавчої влади.

У липні 1996 року було ухвалено Постанову Верховної Ради «Про структуру бюджетної класифікації України», згідно з якою впроваджувалася загальна структура бюджетної класифікації України. 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України, а в 1997-му – Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», а також запроваджено поточні місцеві бюджети й бюджети розвитку. Це стало важливим етапом у розбудові бюджетної системи України.

Прозорості бюджету та покращенню якості його планування сприяло запровадження у 1998 році помісячного бюджетного розпису в розрізі головних розпорядників бюджетних коштів. 09 квітня 1999 року був прийнятий Закон України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до якого місцеві держадміністрації в регіонах почали забезпечувати три стадії бюджетного процесу: підготовку проектів бюджетів, виконання прийнятих районними та обласними радами бюджетів і складання звітів про їхнє виконання. У такий спосіб відбулося поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів.

21 червня 2001 року був прийнятий Бюджетний кодекс України. В ньому визначалися усі стадії бюджетного процесу: складання, прийняття та виконання бюджету, звіт, контроль, відповідальність та повноваження виконавчих і контро­люючих органів. Також це стало початком становлення системи місцевих фінансів як самостійних місцевих бюджетів, побудованих на засадах самодостатності. При цьому постійно вносились окремі зміни до Бюджетного кодексу для вдосконалення взаємовідносин між державним і місцевими бюджетами, зростав рівень їхньої соціалізації.

Постало нагальне питання створення української національної валюти – гривні, оскільки після Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року подальше використання радянського карбованця як повноцінного засобу обігу стало неможливим. Але в умовах інфляції, а потім і гіперінфляції керівництво держави прийняло рішення про недоцільність поспішного запровадження національної грошової одиниці, тому у вересні 1991 року прийнята постанова «Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання» номіналом 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100 крб. Купони в Україні, на відміну від класичного значення цього слова, були національною валютою. І не тільки тому, що виконували такі грошові функції, як засіб обміну та платежу, але водночас сприяли формуванню національної фінансової інфраструктури для успішного функціонування української грошової системи.

Купони були введені в обіг 01 січня 1992 року. Спочатку населення отримувало купоно-карбованцями тільки 25 % місячної зарплати, решта – видавалася в рублях. Згодом купонами почали виплачувати вже 70 % від загальної суми. Сфера використання нових грошових знаків зводилася лише до готівкового обігу, для здійснення населенням розрахунків за придбані продовольчі товари, а згодом – промислові. Тоді ж були скасовані купони одноразового використання та картки споживача, які використовувалися впродовж серпня – грудня 1991 року.

18 вересня 1991 року Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про створення потужностей по виготовленню національної валюти та цінних паперів». На Міністерство фінансів разом з Національним банком України покладалося завдання внести пропозиції щодо закупівлі за кордоном обладнання для виготовлення національної валюти. Одночасно НБУ було доручено укласти договір з іноземними фірмами (французькою François Charles Oberthur, британською – Thomas De La Rue Company Limited) про виготовлення купонів багаторазового використання (зі спеціальним захистом) у кількості, необхідній для нормального функціонування грошової системи України. Всього було виготовлено майже 5 млрд одиниць купюр з позначенням номіналу в українських карбованцях.

Постановою Верховної Ради «Про соціальний захист населення і внутрішнього ринку України», а також спільною постановою Кабінету Міністрів та НБУ «Про заходи у зв’язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання» передбачалося функціонування з 10 січня 1992 року українських купоно-карбованців, еквівалентних відповідним номіналам готівкових та безготівкових радянських рублів. Таким чином, під час грошової реформи в обіг було запроваджено купони багаторазового використання номіналом 1, 3, 5, 10, 25, 50 та 100 українських карбованців.
У зв’язку з тим, що сферу безготівкового банківського обігу, на яку припадала основна кількість розрахунків, продовжував обслуговувати радянський рубль, Кабінетом Міністрів та Національним банком України прийнято постанову «Про розширення введення в обіг купонів багаторазового використання», відповідно до якої з 01 квітня 1992 року всі розрахунки на території держави мали проводити лише в українських карбованцях – єдиному законному засобі платежу на території України. 08 листопада цього самого року прийнята постанова, яка надавала можливість всім фізичним та юридичним особам впродовж 13-15 листопада 1992 року обміняти радянські рублі на українські карбованці без обмеження суми в співвідношенні 1:1. Одночасно регулювалося використання рубля у сфері міждержавного банківського обігу. Надалі всі платежі за межі України мали здійснюватися в режимі валютних розрахунків через кореспондентські рахунки НБУ та комерційних банків. З 12 листопада 1992 року радянські рублі цілковито вилучилися з обігу й були замінені єдиною грошовою одиницею – купоно-карбованцем, який знаходився в обігу до 1996 року.

Через відсутність в Україні Бан­к­нотно-монетного двору, в жовтні 1991 року було замовлено виготовлення купюр номіналом 1, 2, 5, 10 і 20 карбованців у Канаді, а потім 50, 100 та 200 карбованців – у Великобританії. У 1992 році в обігу з’явилися купюри значно вищих номіналів – 100, 200, 500 та 1000 українських карбованців. У зв’язку з інфляцією у першому півріччі 1993 року випускають номінали 2000 та 5000 українських карбованців, а в другому – 10 000, 20 000,
50 000 та 100 000, у 1994 році – 200 000, 500 000, а в 1995-му – 1 000 000 українських карбованців.

Такі процеси змусили вилучати з обігу купюри дрібних номіналів – 1, 3 та 5 крб. Через це виникла необхідність ведення розрахункових операцій у сумах, кратних 10. Надалі з обігу вилучалися купюри наступних грошових знаків: 10, 25, 50 крб (1994 р.); 100, 200, 500 крб (1995 р.).

Крім того, за відсутності стабільної національної валюти почала використовуватися вільно конвертована валюта – долар, який одразу витіснив український карбованець з багатьох сфер обігу та позбавив його низки грошових функцій. Саме тому з 01 серпня 1995 року використання іноземної валюти як засобу платежу на території України було заборонене, однак значних позитивних наслідків це не дало. Разом із введенням паперових грошей великого значення набуло також налагодження карбування власної монети. Дискусійним було питання щодо назви розмінної монети.

У 1992 році Постановою Президії Верховної Ради України було затверджено термін «копійка» як одна сота частини національної грошової одиниці – гривні. Передбачалося налагодити карбування та­ких розмінних номіналів: 1, 2, 3, 5,
10, 15, 20, 25 та 50 копійок, а також 1 гривню. Але після вивчення світового досвіду було вирішено карбувати монети з семи найвживаніших номіналів: 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок і 1 гривню.

У 1991 році Державний комітет з оборони та промислового машинобудування України доручив Дніпропетровському проектному інституту опрацювати передпроектні пропозиції щодо організації та розміщення Монетного двору. Тим часом на Монетному дворі Istituto Poligrafico E Zecca dello Stato в Італії було викарбувано перші українські монети різних номіналів. На початку 1992 року Міністерство машинобудівної промисловості України доручило Луганському верстатобудівному заводу організувати виготовлення українських розмінних монет, яке розпочалося в листопаді цього року. Відповідну базу для тимчасового карбування монет було створено за допомогою Монетного двору Великобританії Royal Mint Servis. Але таке монетне виробництво не могло забезпечити виготовлення всього спектра високоякісної продукції, особливо пам’ятних і ювілейних монет та державних нагород.

З огляду на це, урядом прийняте рішення про створення сучасного Монетного двору України у Києві. 23 жовтня 1995 року правління НБУ прийняло постанову «Про затвердження проекту будівництва Монетного двору», а 01 грудня цього року – «Про створення монетного виробництва в м. Києві». За основу було взято спільний проект корпорації «Австрійський Монетний двір АГ» та Нацбанку. Одразу після цього розпочалися будівельні роботи, які тривали до 1998 року. Із введенням в експлуатацію Монетного двору Національний банк України отримав власну виробничу базу з виготовлення розмінних монет, монет з дорогоцінних металів, ювілейних і пам’ятних монет, державних та відомчих нагород. У 2001 році Монетний двір став дійсним членом Міжнародної організації «Конференція директорів монетних дворів», а викарбувану в 1999 році срібну монету «Різдво Христове» у 2001-му визнано кращою у світі в номінації «Найбільш надихаюча монета».

Водночас постало нагальне питання про створення власної бази й для друкування банкнот. У зв’язку з цим урядом України та правлінням Нацбанку прийняте рішення про будівництво Банкнотно-монетного двору в Києві, до складу якого ввійшли Банкнотна фабрика та Монетний двір. Проектні роботи доручено виконати Дніпровському проектному інституту та «ДніпроНДІполіграфу», а будівництво – фірмі «Київінвест». У цій галузі широко використовувався найсучасніший світовий досвід.

У травні 1993 року Національний банк уклав кон­тракт з англійською фірмою Thomas De La Rue Company Limited на постачання обладнання, введення у дію технологічних ліній та навчання спеціалістів. У червні було завершено проектно-пошукові роботи та укладено угоди з будівельно-монтажними організаціями на виконання робіт. Наприкінці 1993 року приміщення колишнього заводу «Алмаз» передали під монтаж технологічного обладнання, а вже 22 березня 1994 року запрацювала перша друкарська лінія.

У квітні 1994 року Кабінет Міністрів та Національний банк України прийняли постанову щодо організації випуску пам’ятних та ювілейних монет. Перша українська пам’ятна монета номіналом 200 тис. крб. була випущена 07 травня 1995 року й присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

НБУ також випускає монети із зображенням подій історичного минулого та сучасного життя на різну тематику: історія, релігія, спорт, культура тощо. Надзвичайною популярністю користуються монети, які виходять тематичними серіями: «Княжа Україна», «Відродження української державності», «Герої козацької доби», «Духовні скарби України», «Флора і фауна», «Спорт», «Видатні діячі України». Програма випуску українських пам’ятних монет має політичний, культурний та пізнавальний характер, оскільки вони демонструють тисячолітню історію, самобутність культури, традицій нашого народу.

12 березня 1997 року в грошовому обігу новітньої доби України з’явилася перша українська золота монета номіналом 200 гривень. Її відкарбовано на честь видатного українського поета Тараса Шевченка (1814-1861). Варто згадати, що на замовлення НБУ пам’ятні та ювілейні монети карбувалися також на Бірмінгемсь­кому (Великобританія), Варшав­ському (Поль­ща), Кремніцькому (Словач­чина) та Московському монетних дворах. Після того як у листопаді 1997 року введено в дію першу чергу Монетного двору НБУ, карбування пам’ят­них і ювілейних монет відбувається на Банкнотно-монетному дворі НБУ із застосуванням найсучасніших технологій.

Показники економічного розвитку України, а також інші стабілізаційні процеси свідчили про доцільність проведення грошової реформи та запровадження на­ціональної грошової одиниці – гривні. Організацію підготовки та проведення грошової реформи було покладено на Державну комісію Національного банку України, створену 22 липня 1996 року. Усі банківські установи та підприємства зв’язку були забезпечені достатньою кількістю гривневої грошової маси. Крім того, активно проводилися й інші підготовчі заходи як організаційного, так і пропагандистського спрямування. Таким чином, станом на 01 вересня 1996 року банківська система України була повністю підготовлена до проведення грошової реформи, а вже з 02 вересня 1996-го (для особливих випадків термін було подовжено) в обіг введено національну грошову одиницю – гривню.

Для виготовлення українських грошей було залучено іноземні фірми: канадську Canadian Bank Note Company та англійську Thomas De La Rue Company Limited. НБУ випускав банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 та 100 гривень, а також розмінну монету номіналом 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок. Одночасно припинявся випуск банкнот та монет з позначенням номіналу в українських карбованцях, які підлягали обміну на гривні.

Обмін відбувався у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців. У такій пропорції було змінено й ціни. У вересні 1996 року курс гривні до долара США становив 1,76 грн. Українські карбованці, які ще до 16 вересня 1996 року функціонували паралельно з гривнею і знаходилися в готівковому обігу на території України, поступово вилучалися з обігу. Чи не вперше грошова реформа була безконфіскаційною. Згодом в обігу з’явилися й купюри інших номіналів.
У Малині на Житомирщині 01 квіт­ня 1997 року відбулося відкриття Фабрики банкнотного паперу На­ціо­нального банку України. Таким чином було створено замкнений цикл виготовлення українських грошей. 23 квітня 1998 року відбулося офіційне відкриття Монетного двору НБУ. До речі, першою викарбуваною стала золота монета вартістю 100 грн, присвячена видатній пам’ятці давньоукраїнського книгописання – Київському псалтирю.

Розглянувши головні етапи розвитку державних фінансів у історичному аспекті, можна констатувати, що фінанси є однією з основних складових державотворення. Історія національних фінансів бере початок від найдавніших часів і ґрунтується на традиціях та цінностях трипільської культури й скіфської доби, Київської Русі, доби Гетьманщини, періоду національно-визвольних рухів. Розвиток фінансової системи незалежної України відбувався разом з формуванням усіх необхідних державних інститутів.

Починаючи з перших років української державності, відбувалися позитивні трансформаційні процеси, спрямовані на утвердження національної ідентичності на демократичних засадах, зокрема у фінансовій сфері. Незважаючи на відсутність чітких моделей та орієнтирів на початкових стадіях політико-економічних перетворень, зокрема щодо проведення грошової реформи та запровадження національної валюти, досвіду розбудови національної економіки на ринкових засадах, формування нового мислення, відбувалась адаптація українського суспільства до нових соціально-економічних умов.

Основою позитивних зрушень стало прийняття Конституції України та запровадження національної валюти. Грошова реформа сприяла зміцненню засад формування державних інститутів та продовженню традицій українського державотворення, що відобразилося в символіці національної грошової одиниці та її назві. Крім того, довіра до нової грошової одиниці сприяла зростанню вкладів населення в комерційні банки України, що призводило до зміцнення фінансово-економічних інституцій, піднесення національної економіки загалом та світового визнання нашої держави.