№11-12(34-35)(2014)

Я, как физическое лицо, заключила договор о добровольной уплате ЕСВ. Однако в связи с семейными обстоятельствами не уплатила указанную в договоре сумму ЕСВ. Предусмотрен ли за это действующим законодательством какой-либо вид ответственности?
Круг плательщиков, имеющих право на добровольную уплату единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование, установлен ч. 1 ст. 10 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» от 08.07.2010 г. № 2464-VI, с изменениями и дополнениями (далее – Закон № 2464).
Для физических лиц, указанных в ч. 1 ст. 10, которые принимают участие в системе добровольного общеобязательного государственного социального страхования, срок такого участия определяется договором, но должен составлять не менее одного года (ч. 2 ст. 10 Закона № 2464).
В соответствии с п. 5.7 раздела V Порядка формирования и подачи страхователями отчета о суммах начисленного единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование, утвержденного приказом от 09.09.2013 г. № 454, и п. 3.5 Типового договора о добровольном участии в системе общеобязательного государственного социального страхования, субъект, заключивший такой договор, уплачивает ЕСВ ежемесячно до
20-го числа месяца, следующего за месяцем, за который он уплачивается, в сумме, установленной договором.
Стороны договора о добровольном участии в системе общеобязательного государственного социального страхования при его заключении оговаривают права, обязанности и ответственность за невыполнение или ненадлежащее выполнение условий договора (ч. 4 ст. 10 Закона № 2464).
То есть действующим законодательством к физическому лицу, заключившему договор о добровольной уплате единого взноса и по какой-либо причине не уплатившему (несвоевременно уплатившему) такой налог, не предусмотрено применение штрафных санкций и административной ответственности.
Однако следует учесть, что, не уплатив ЕСВ, вы утрачиваете право на пособие при наступлении страхового случая, определенного заключенным договором, и, кроме того, в последующем вам будет отказано в заключении такого договора.

Как быть с консультационными услугами, полученными от резидента Крыма в октябре текущего года, а именно: следует ли считать их полученными от нерезидента и соответственно оформлять налоговую накладную?
Пунктом 5.11 Закона Украины «О создании свободной экономической зоны «Крым» и об особенностях осуществления экономической деятельности на временно оккупированной территории Украины» от 12.08.2014 г. № 1636-VII установлено, что с целью налогообложения юридические лица, зарегистрированные в свободной экономической зоне «Крым», приравниваются к нерезидентам.
Так как вышеупомянутый закон вступил в силу с 27.09.2014 г., услугу, полученную в октябре 2014 года от резидента СЭЗ «Крым», следует оформлять в части налогообложения как полученную от нерезидента.
Напоминаем, что операции по поставке услуг от нерезидента подлежат обложению НДС лишь в том случае, когда место их поставки – таможенная территория Украины.
Для консультационных услуг место поставки определяется по месту регистрации или проживания получателя услуг (п. 186.3 ст. 186 НКУ).
Будучи резидентом Украины и являясь получателем услуг от нерезидента, вам необходимо начислить обязательства по НДС и составить налоговую накладную.
Наряду с этим, согласно п. 198.2 ст. 198 НКУ, для получателя таких услуг право на отнесение начисленной (уплаченной) суммы НДС к налоговому кредиту возникает в следующем налоговом периоде, после даты включения обязательств в налоговую декларацию.

В соответствии с расчетом в декларации по налогу на прибыль за 2013 год, наше предприятие ежемесячно уплачивает авансовые платежи. По результатам деятельности за 9 месяцев 2014 года у нас возникли значительные убытки. Можем ли мы каким-либо образом освободиться от уплаты авансовых платежей?
В соответствии с п. 57.1 ст. 57 НКУ, если в декларации по налогу на прибыль за 2013 г. начислены авансовые взносы, то они подлежат уплате на протяжении 12 месяцев (с марта 2014 г. по февраль 2015 г.). И только результат деятельности за І квартал 2015 года, если он убыточный, дает право предприятию не платить авансовые взносы, начиная с апреля 2014 г. При этом предприятие должно подать налоговую декларацию за І квартал 2014 г. и в дальнейшем отчитываться за полугодие, 9 месяцев и год.
К сожалению, убыточность предприятия ни по полугодию, ни за 9 месяцев такого права не дает, и вам придется до февраля 2015 года платить авансовые взносы.
Для объективности отметим еще одно условие, которое дает право высвободиться от уплаты авансовых взносов, а именно: если предприятие обнаружило ошибку в декларации за 2013 г. и ее исправление путем подачи уточненного расчета приведет к результату, согласно которому предприятие не должно было платить авансовый взнос.

Наше підприємство (платник ПДВ) придбало в підприємства (неплатник ПДВ) медикаменти для безкоштовної передачі їх до медичного закладу, з метою лікування поранених бійців. Чи повинні ми в такому випадку нараховувати податкові зобов’язання?
Згідно з пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, постачання товарів – це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі дарування цих товарів.
Безоплатно наданими товарами, відповідно до пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, вважаються товари, які надаються згідно з договорами дарування та не передбачають грошову чи іншу компенсацію їх вартості.
Згідно з п. 188.1 ст. 188 ПКУ, визначення бази обкладення ПДВ з постачання товару відбувається на підставі договірної вартості цього товару. У вашому випадку договірна ціна меди­каментів при передачі їх лікарні дорівнює нулю, тому й податкові зобов’язання у платника ПДВ також будуть нульовими. Разом із тим, згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, господарською є діяльність, що спрямована на отримання доходу. Оскільки безоплатна передача товару (у вашому випадку – медикаменти) не передбачає отримання доходу, вона розглядається, відповідно до зазначеного вище підпункту ПКУ, як негосподарська діяльність.
Отже, керуючись п. 198.5 ст. 198 ПКУ, якби на момент придбання товару сума ПДВ була включена до податкового кредиту, а в подальшому товар почали використовувати в діяльності, що не є господарською для платника податку, то в такому випадку виникла б необхідність нарахування податкового зобов’язання.
У вашому випадку придбання медикаментів відбулося у неплатника ПДВ і, відповідно, не формувався податковий кредит, тому й податкові зобов’язання не виникатимуть.

На какую дату поступления валютных средств происходит снятие с контроля банком экспортной операции – на дату поступления на распределительный счет банка или на текущий счет предприятия?
Поступления иностранной валюты, в соответствии с экспортными контрактами и требованиями НБУ, предварительно зачисляются уполномоченными банками на распределительный счет для определения доли обязательной продажи валютной выручки. Банк самостоятельно, без каких-либо поручений клиента на следующий рабочий день после зачисления валюты на распределительный счет производит продажу установленной НБУ доли валютной выручки. Остаток валютной выручки зачисляется на текущий валютный счет предприятия.
При этом для обеспечения своевременности прихода валютной выручки по экспортным договорам ст. 1 Закона Украины «О порядке осуществления расчетов в иностранной валюте» от 23.09.1994 г. № 185/94-ВР и п. 1 постановления Правления НБУ от 20.08.2014 г. № 515 предусмотрены сроки оплаты, которые не должны превышать 90 календарных дней.
Учитывая данные условия, банк отменяет контроль экспортной операции не на дату поступления средств на распределительный счет, а после зачисления остатка валютной выручки на текущий валютный счет предприятия (п. 2.3 Инструкции о порядке осуществления конт­роля за экспортными, импортными операциями, утвержденной постановлением Правления НБУ от 24.03.1999 г. № 136).

Підприємство придбало основні засоби у вітчизняного постачальника, який є платником ПДВ, на умовах відстрочки платежу. Згідно з договором, оплата здійснюватиметься у гривнях частинами, з урахуванням курсу долара США на початок дня фактичного перерахування коштів. У зв’язку зі зміною курсу валюти підприємство в результаті перерахує за основні засоби іншу суму, ніж вказана у первинних документах на момент їх поставки. Чи виникатимуть у такій ситуації курсові різниці?
Згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу України, сторони договору можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, але при цьому саме зобов’язання має бути виражено в грошовій одиниці України – гривні.
Крім того, в ст. 3 та ст. 7 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 зазначено, що гривня є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.
Отже, розрахунки між двома резидентами мають здійснюватися в гривнях, а розмір зобов’язання можна визначати в еквіваленті до інвалюти.
Курсова різниця – це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. Розрахунок курсових різниць здійснюється за монетарними статтями в іноземній валюті (п. 4 та п. 8 П(С)БО 21).
Хоча кредиторська заборгованість за отримані основні засоби є монетарною статтею, курсові різниці не виникатимуть (облік у гривнях).
Отже, у разі зміни курсу долара США відбуватиметься зміна розміру компенсації за поставлені основні засоби, тобто їх первісної вартості (п. 8 П(С)БО 7).

Товар придбавається у вітчизняного постачальника, який є платником ПДВ, на умовах відстрочки платежу. За умовами договору поставки на дату оплати враховуються зміни курсу валюти (долара США). Які податкові наслідки з податку на прибуток будуть у покупця та продавця?
Облік у продавця
Якщо визнання доходу від операції з постачання товару та зміна вартості, яка підлягає оплаті, відбувалися в різних податкових періодах, продавець повинен здійснювати відповідний перерахунок доходів у звітному періоді, в якому сталася ця зміна (на підставі п. 140.2 ПКУ).
Якщо зміна вартості, яка підлягає оплаті, відбулася в тому ж періоді, що й визнання доходу, продавець відображає в податкових доходах вже нову суму, з урахуванням таких змін. Тобто перерахунок доходу не здійснюється.
Облік у покупця
Аналогічно зміна вартості, яка підлягає оплаті, буде відображатися й у покупця, тобто згідно з п. 140.2
ПКУ. Отже, зміна суми компенсації вартості отриманого товару в різних періодах передбачає необ­хідність провести перерахунок балансової вартості такого товару.
Якщо ж отримання товару та зміна суми компенсації його вартості здійснюються в одному звітному періоді, балансову вартість перераховувати не потрібно. У податковому обліку вона буде відображатися вже з урахуванням зміни суми компенсації (підкатегорія 102.08 «3ІР»).

Товар придбавається у вітчизняного поста­чальника, який є платником ПДВ, на умовах відстрочки платежу. За умовами договору поставки на дату оплати враховуються зміни курсу валюти (долара США). Які будуть податкові наслідки у покупця та продавця з ПДВ?
Облік у продавця
Згідно з п. 192.1 ПКУ, якщо після поставки товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, суми податкових зобов’язань і податкового кредиту постачальника та одержувача підлягають відповідному коригуванню. У разі якщо здійснюється збільшення суми компенсації на користь платника податків – постачальника, то згідно з пп. 192.1.2 ПКУ постачальник збільшує суму податкових зобов’язань та направляє одержувачу розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної. Таким чином, у кожному випадку зміни вартості раніше поставленого товару постачальник повинен виписувати розрахунок коригування на розмір зміни.
При цьому нову податкову накладну складати не потрібно.
Облік у покупця
На підставі отриманого від продавця розрахунку коригування покупець повинен скоригувати податковий кредит з ПДВ. Коригування враховуватиметься за результатами податкового періоду, в якому був проведений перерахунок вартості товару (або отриманий розрахунок коригування). Разом з тим перерахунок сум податку можна врахувати у звітності з ПДВ за умови, що покупець був зареєстрований платником ПДВ на дату проведення перерахунку (пп. 192.1.2 ПКУ).

Наскільки правомірним є застосування тестування під час прийняття на роботу?
Відповідно до статті 22 КЗпП, не дозволяється безпідставна відмова у прийнятті на роботу.
Конституцією України не допускається будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
Інші вимоги, зокрема щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника, можуть встановлюватись нормативними актами України.
Для підприємств (організацій) не заборонене самостійне встановлення вимог до кандидатів. Способи, якими перевірятимуться професійні якості спеціалістів, на рівні законодавства також не встановлені. У звичайній діловій практиці це співбесіда у форматі «запитання-відповідь», то ж чому б не замінити усну форму на письмову. Таким чином і результат буде зафіксовано.
Крім того, ст. 26 КЗпП передбачено, що при укладенні трудового договору угодою сторін може бути обумовлене випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір.
Отже, якщо тестування не обмежує права та не встановлює переваги, його проведення не заборонене.

Співробітник нашої організації працює у нас за сумісництвом. Основним місцем роботи працівника є наша материнська компанія, з якою ним укладений трудовий договір. В основному трудовому договорі є заборона укладання трудових угод з іншими компаніями. Працівник листом звернувся до основного роботодавця і отримав письмовий дозвіл укласти договір на сумісництво. Чи є обов’язковим отримання дозволу від роботодавця за основним місцем роботи, щоб працювати за сумісництвом?
Працювати за сумісництвом має право не кожен. Обмеження на роботу за сумісництвом передбачені постановою КМУ від 03.04.1993 р. № 245, Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції», Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про нотаріат».
Крім того, обмеження на роботу за сумісництвом можуть бути встановлені колективним договором або угодою сторін. При укладенні колективного договору сторони можуть передбачити заборону на роботу за сумісництвом щодо всіх або частини працівників. У колективному договорі можна визначити, що працівники не мають права працювати за сумісництвом взагалі, або лише в певних організаціях або на певних посадах (наприклад, встановлюються обмеження на роботу за сумісництвом у конкурентних організаціях).
Сторони трудових відносин (як роботодавець, так і найманий працівник) мають право вносити зміни та доповнення до вже укладеного трудового договору, але за умови, що зміни та доповнення не погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством (інакше, згідно зі ст. 9 КЗпП, такі умови вважаються недійсними). У ст. 32 КЗпП передбачений такий вид змін умов трудового договору, як зміна істотних умов праці. До істотних умов трудового договору, виходячи зі змісту ст. 32 КЗпП, належать системи та розміри оплати праці, пільги, режим роботи, поєднання професій і посад тощо.
Вносити зміни можна у формах, передбачених трудовим законодавством, зокрема шляхом підписання доповнень до укладеного трудового договору (у формі додатка).

Чи існують особливості ведення кадрового обліку військовозобов’язаних на підприємстві?
Закон України № 2232 «Про військовий обов’язок та військову службу» (далі – Закон № 2232) визначає основні принципи ведення персонального обліку військовозобов’язаних громадян підприємствами усіх форм власності.
За наявності хоча б одного військовозобов’язаного або призовника серед штатних працівників керівник підприємства повинен здійснювати персональний облік таких осіб за місцем роботи (ст. 34 Закону № 2232).
Ведення військового обліку військовозобов’язаних (призовників) регламентується Інструкцією з організації ведення військового обліку військовозобов’язаних і призовників, затвердженою наказом Міністерства оборони № 660 від 15.12.2010 р. (далі – Інструкція № 660).
Під час прийняття працівника на роботу кадрова служба повинна затребувати у нього документи, що підтверджують його статус військовозобов’язаного (військовий квиток) або призовника (приписне свідоцтво). За наявності таких
документів у особовій справі працівника зазначається в окремому розділі персональна інформація про військовий облік.
Якщо майбутній працівник не надає військовий квиток або приписне свідоцтво, підприємство має право не прий­мати його на роботу до моменту представлення одного з цих документів.
Після оформлення на роботу або звільнення військово­зобов’язаного (призовника) підприємство протягом семи днів повідомляє про це військкомат. Усі зміни, які стосуються сімейного стану, місця проживання, освіти, місця роботи та посади, необхідно у п’ятиденний термін вносити до особових карток і до 5 числа кожного місяця повідомляти про них військкомат шляхом оформлення Донесення про зміну облікових даних (додаток 1 до Інструкції № 660).

Які ризики для торговельного підприємства спричиняє відсутність печатки постачальника на договорі? Чи можуть контролюючі органи визнати такий договір недійсним?
Вичерпний перелік причин, які спричиняють нечинність укладеного правочину (договору) наведено у ст. 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ). До них належать, зокрема, такі:
– зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
– правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
– правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо недійсність правочину (договору) встановлена законом, такий договір вважається нікчемним.
Звертаємо увагу на те, що питання відсутності печатки на договорі у першу чергу залежить від дати укладання договору.
Нагадуємо, що Законом України від 15.04.2014 р. № 1206 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» (далі – Закон № 1206) до Господарського кодексу України додано ст. 58-1 «Печатки суб’єкта господарювання» та доповнено п. 2 ст. 207 ЦКУ абзацом третім такого змісту: «Обов’язковість скріплення правочину печаткою може визначатись за письмовою домовленістю сторін».
Таким чином сама по собі відсутність печатки на договорі не спричиняє визнання договору нечинним з 15.10.2014 р. (дата набрання чинності Законом № 1206).
Для уникнення непорозумінь з контролюючими органами у договорі має бути обумовлена можливість скріп­лення правочину лише підписом відповідальної особи.