№5-6(40-41)(2015)

В Угоді про асоціацію між Україною та ЄС міститься стаття 347 щодо угоди про гармонізацію внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту в державних органах з міжнародно визнаними стандартами. Єдиною міжнародною організацією у світі, що розробляє та затверджує міжнародні стандарти для внутрішнього аудиту, є Інститут внутрішніх аудиторів (IIA), який об’єднує 180 тисяч осіб у більш ніж 190 країнах світу. В Україні він представлений з 2001 року Всеукраїнською громадською організацією «Інститут внутрішніх аудиторів України».

Про розвиток системи внутрішнього аудиту відповідно до європейських вимог, необхідність систематизації законодавства у цій сфері та регламентації її діяльності окремим законом ми розмовляли з президентом Інституту внутрішніх аудиторів України Тетяною Лебединець.

Розмовляла: Ольга Марчук

У пунктах Угоди про асоціацію йдеться про те, що у сфері державного внутрішнього фінансового контролю співпраця стосуватиметься подальшого розвитку такого контролю через гармонізацію з узгодженими на міжнародному рівні стандартами та методологіями (Інституту внутрішніх аудиторів (IIA), Міжнародної федерації бухгалтерів (IFAC), ІNТОSАІ), а також найкращої практики ЄС у сфері внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту в державних органах. Яким чином це нині втілюється в Україні?

Насамперед потрібно усвідомити, що у внутрішньому аудиті немає африканських, європейських чи американських стандартів професійної практики. Вони єдині для всього світу. Інститут внутрішніх аудиторів є видавцем та редактором цих стандартів вже 37 років і вносить у них зміни з періодичністю раз на два-три роки. Останній раз правки були у 2013 році. Ми відстежуємо всі новації, перекладаємо і видаємо в Україні всі стандарти професійної практики внутрішнього аудиту та практичні рекомендації до них. Ці посібники мають стати настільними книгами кожного професіонала у сфері внутрішнього аудиту, оскільки дають вичерпну інструкцію з організації функції внутрішнього аудиту на підприємстві чи в державній установі.

Коли ми кажемо «функція внутрішнього аудиту», то маємо на увазі підрозділ чи команду консультантів або інших спеціалістів, які надають незалежні об’єктивні аудиторські й консультаційні послуги, що додають вартості організації та покращують її діяльність – саме таке визначення дають стандарти.
Якщо говорити про внутрішній аудит загалом, то варто розуміти, що він сам по собі не розподіляється за професійною приналежністю. Немає такого унікального поняття, як внутрішній аудит у галузі промисловості, фінансів, банківській сфері тощо. Стандарти практики внутрішнього аудиту розроблені таким чином, що дають можливість фахівцю з однаковим підходом здійснювати екологічний чи фінансовий аудит або ж аудит управлінських рішень, використовуючи для конкретних завдань відповідну профільну методологію. Одним з тих, які нині набирають популярність в Україні, є, наприклад, внутрішній аудит ІТ, що, незважаючи на ореол відстороненості, працює за тими самими правилами, які описані у стандартах, з використанням вузьких професійних методів аналізу діяльності у різноманітній та мінливій сфері ІТ.

Загалом внутрішній аудит є частиною корпоративного управління. Якщо корпоративне управління має на меті безпеку бізнесу, то внутрішній аудит є значущою частиною системи внутрішнього контролю, яка відповідає за те, щоб сама система внутрішнього контролю працювала. Внутрішній аудитор її атестує, аналізує і дає рекомендації керівництву для поліпшення системи. Тобто там, де є професійний внутрішній аудитор, система внутрішнього контролю налагоджена і працює без помилок та шахрайства – саме таку мету закладено у Стандарти діяльності внутрішнього аудиту.

Україна на виконання рекомендацій Міжна­родного валютного фонду та інших донорів краї­ни, які при наданні позик ставили умови щодо відповідності нашої держави міжнародним вимогам і стандартам корпоративного управління, у тому числі щодо введення функцій внутрішнього аудиту, поступово робить кроки до впровадження кращих міжнародних практик. У 1997 році у нас вперше з’явилася вимога про введення внутрішнього аудиту у фінансових установах, зокрема банківських. Страхових компаній тоді це не стосувалося.

Тоді ж у Національний банк за сприяння Світового банку були запрошені фахівці, завданням яких було впровадження функції внутрішнього аудиту. В НБУ організували департамент внутрішнього аудиту. За сприяння іноземних фахівців-консультантів було розроблено положення про внутрішній аудит, у якому містилися вимоги до всіх банків мати внутрішній аудит у власній організаційній структурі. В основу першого положення були покладені лише п’ять стандартів, у яких закладені принципи незалежності, професійної якості, але це були більш-менш наближені до міжнародних стандартів вимоги щодо функціонування внутрішнього аудиту.

Проте українські банки переважно виконували цю вимогу для галочки. Наприклад, брали на посаду когось із бухгалтерії чи ревізорів і вважали, що проблема закрита. Але ревізор відрізняється від аудитора! Ревізор має перевірити фінансові документи, знайти конкретну помилку і, за необхідності, визначити рівень покарання за таку помилку. Іншими словами, ревізора можна порівняти з інспектором ДАІ, котрий фіксує порушення правил, але в жодному випадку не оцінюватиме, хороші ці правила чи ні. Аудитор натомість має оцінити, наскільки ефективний та безпечний весь процес проведення операцій, чи немає там можливості для помилок, неконтрольованих дій або, наприклад, несумісності функцій, чи не може людина ініціювати і провести операцію самостійно, що саме по собі вже є великою спокусою використати таку можливість, коли тебе ніхто не контролює. Аудитор аналізує сам процес і дає рекомендації щодо посилення контролю у цьому процесі для унеможливлення помилок у майбутньому.

Багато керівників, у тому числі й державних підприємств, скаржаться, що введення посади внутрішнього аудитора веде до розширення штату, зайвих витрат. Чи є у вас намітки, як можна зменшити затрати на утримання внутрішніх аудиторів?

Як я вже казала, першою внутрішній аудит запровадила банківська система. Два роки тому Нацкомфінпослуг ввела зміни, зобов’язавши всі фінансові установи запровадити посаду або організаційну структуру з внутрішнього аудиту. Великі страхові компанії можуть виконати цю вимогу без докладання значних зусиль. Але як забезпечити її виконання кредитним спілкам, коли в них працює 5–10 штатних працівників? Ще гірше – ломбарди, які також підпадають під цю вимогу, адже там переважно числиться всього кілька співробітників.

Коли компанія дуже маленька, вона може не потягнути ще й утримання власного внутрішнього аудитора. Але ж ми можемо прописати законодавчо, щоб хоча б раз на рік просто була виконана підтверджена перевірка з внутрішнього аудиту щодо якості внутрішнього конт­ролю. Таким чином, невелика аудиторська компанія, маючи штат професійних внутрішніх аудиторів, могла б надавати послуги з внутрішнього, а можливо, паралельно і з зовнішнього аудиту. Вона може надіслати своїх фахівців, які зроблять повну перевірку всіх процесів зсередини організації на предмет якості внутрішнього контролю, нададуть рекомендації керівництву щодо поліпшення діяльності компанії, проконтролюють їх виконання. Залишать звіт –буде він та виконані рекомендації. Це цілком реальна організація роботи. Тоді на внутрішній аудит витрачатимуться невеликі кошти, які маленька організація цілком може собі дозволити сплатити, отримуючи реальну користь від перевірок.

Дещо інший аспект проблеми у державному секторі. Тут, щоб виконати вимогу щодо впровадження внутрішнього аудиту, посади запов­нили працівниками не дуже високої кваліфікації, відповідно класифікувавши їх як посади дуже низького рангу. І це фахівці, які повин­ні давати поради з управління керівництву! Нині практично всі міністерства мають підрозділи внутрішнього аудиту, які заповнені дуже непрофесійними спеціалістами. Наприклад, я знаю, що в одному з міністерств на посаді внутрішнього аудитора працювала людина, яка займалася господарською діяльністю. Тобто людина керувала гаражем чи відповідала за закупівлю канцелярського приладдя, а тепер це ще й внутрішній аудитор. Тому на державному рівні необхідно провести серйозні зміни, починаючи з навчання персоналу і закінчуючи виділенням внутрішнього аудиту в окрему структуру.

Я часто буваю на всіляких заходах, пов’язаних із функціонуванням внутрішнього аудиту. При знайомстві з учасниками цих заходів виявляється, що багато хто з них працює в невеликих компаніях. Ситуація свідчить, що в компаніях хочуть мати внутрішній контроль. Якщо це невелика компанія, то вона може користуватися аутсорсингом, як сказано вище. У нас в Україні поки що такої можливості немає, оскільки це потрібно прописати на законодавчому рівні.

Що це змінить?

За умови прийняття відповідного закону це стане хорошим бізнесом для фахівців у сфері аудиту. Принцип роботи внутрішнього аудиту в такому випадку буде, як і в зовнішньому аудиті. Різниця в тому, що зовнішній аудит працює для підтвердження фінансової звітності. У звіті зовнішніх аудиторів вказується, що у діяльності компанії по суті немає матеріальних помилок. Але зовнішні аудитори не дуже прискіпливі, можуть не звертати уваги на дрібні кошти, оскільки вони не впливають на фінансову звітність. А внутрішні аудитори оцінюють безпечність процесу (і це принципово важлива відмінність), придивляються до вбудованих внутрішніх контролів, щоб унеможливити шахрайські дії. Саме тому я твердо переконана, що внутрішній аудитор є не тягарем, а найкращим помічником для власника або незалежного керівника, котрий хоче бути впевненим у тому, що компанія, його підлеглі працюють ефективно і не буде втрат від можливих штрафних санкцій, помилок чи шахрайських дій.

Якими законодавчими чи нормативними актами керуються у своїй діяльності внутрішні аудитори?

Нині роботу внутрішніх аудиторів регламентує Державна фінансова інспекція України відповідними положеннями та інструкціями. Законодавчих документів на рівні закону поки що немає. Це створює певні проблеми у роботі. Тим паче, що у різних інструкціях та нормативних документах, де згадується внутрішній аудит, нараховується більше десяти дефініцій внутрішнього аудиту. Вони всі дуже різні, неузгоджені, далеко не всі відповідають міжнародним стандартам професії. Наприклад, у Бюджетному кодексі значиться, що внутрішній аудит – це аудит, який контролює витрату державних коштів. Але це надто вузьке визначення для функцій внутрішнього аудиту.

Тому потрібно розуміти, що єдине законодавство у цій сфері сьогодні більш ніж потрібне. Тільки прийнявши чіткий відповідний закон, ми зможемо відмінити чи узгодити незліченну кількість суперечливих інструкцій, яка зараз є.

Якщо існуватиме єдиний закон про внутрішній аудит, то це будуть стандарти, що прийняті у світі та є частиною Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Це також створить передумови для єдиного підходу до стандартів професії в Україні.

Останнім часом активніше почали наголошувати на необхідності окремого закону про внутрішній аудит. Цій темі присвячуються конференції, круглі столи. Що стало поштовхом до розуміння, що потрібно переходити на більш якісний рівень у професії?

Спроба впровадити відповідний закон робилася давно. Ще з шостого скликання Верховної Ради України намагалися підготувати та розглянути проект. Про необхідність законодавчого забезпечення функціонування внутрішнього аудиту неодноразово наголошували і донори України, адже не секрет, що якісний внутрішній аудит є єдиною дієвою можливістю незалежного контролю використання державних коштів. Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, які дають гроші нашій країні, хочуть, щоб вони були контрольовані. Громадяни нашої держави також зацікавлені в контролі грошей, адже ми всі є платниками податків і хочемо, щоб не було розкрадання бюджетних коштів. Ця критична маса з усіх боків потроху приводить до того, що ми будемо змушені прийняти цей закон.

   Хто працював над проектом і чи враховані у ньому сучасні тенденції й вимоги до внутрішнього аудиту?
Проект закону «Про внутрішній аудит» готувала група фахівців на базі Всеукраїнської громадської організації «Інститут внутрішніх аудиторів України». При підготовці документа ми вивчили й проаналізували законодавство у цій сфері багатьох країн. До його розробки долучилися фахівці з центрального офісу Інституту внутрішніх аудиторів, що розташований у Нью-Йорку. Вони дали позитивну оцінку розробленому документу і порадили нам особливо придивитися до підходів до законодавства тих країн, де схожі закони приймалися нещодавно, адже у них найбільш випрацюваний, сучасний підхід до питання. Саме тому ми за основу брали законодавство таких країн, як Румунія, Киргизія, Грузія, Косово, Латвія, Македонія, Туреччина, Словенія, Болгарія, яка нещодавно стала членом Євросоюзу, і зараз хочемо організувати слухання в комітетах парламенту паралельно з публічним обговоренням проекту.

Які новації ви пропонуєте у новому законо­проекті?

Цей закон регламентує незалежність підпорядкування. Наприклад, нині внутрішні аудитори підпорядковані міністру. Якщо це міністр і він знає, що у його міністерстві є, наприклад, розтрата бюджетних коштів, та не хоче, щоб це перевірялося незалежною особою, то він, як правило, бере на цю посаду або людину непрофесійну, або зацікавлену, ту, яка не викриватиме дії міністерства. Простіше кажучи, у нинішніх умовах аудитори залежні – і в зарплаті, і в тому, що їх можуть звільнити. Тому немає виконання стовідсотково функції, яка потрібна державі. Немає прозорого конт­ролю над державними коштами, які, власне, є нашими коштами.

У запропонованому проекті вибудувана інша структура. Йдеться про те, що всі аудитори мають підпорядковуватися незалежному органу і головному аудитору, а контролюватися відповідальним державним органом. Зараз у нас є Держфінінспекція, де функціонує підрозділ внутрішнього аудиту. Вона непогано працює, але крім аудиторів, які безпосередньо трудяться у цій структурі, є «міністерські» аудитори, що їй не підпорядковані, хоча в Держфінінспекції можуть давати їм завдання. Але проконтролювати їх виконання, як і нести відповідальність за якість роботи, не можуть ніяк.

Але, мабуть, просування ідей посилення контролю за бізнесом і незалежності контролерів може викликати спротив певних кіл, які мають вплив на ухвалення рішень, та гальмування розвитку внутрішнього аудиту?

Можу сказати більш ніж упевнено, що в Україні дуже ретельно пригальмовують розвиток нашого напряму. Незважаючи на те, що постійно змінюються чиновники у владних структурах, спротив однаково залишається великим. Саме тому ми хочемо привернути якомога більшу увагу до цієї проблеми. Хочемо, щоб люди зрозуміли, що ми, громадяни України, живемо у цій країні, це наші кошти і ми маємо право контролювати їх витрачання та запитувати з винних за їх неефективне використання. Ми дуже сподіваємося, що розроблений нашими фахівцями законопроект буде підтриманий, можливо, доопрацьований парламентаріями, внесений на розгляд Верховної Ради і в найкоротші терміни прийнятий. Тільки за підтримки аудиторської спільноти та громадськості ми зможемо домогтися ухвалення цього закону і впровадження у дію його положень.