№2(13)(2013)

Начальник управління експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України
Людмила Головченко: «Незалежний аудитор завжди може стати незалежним експертом»

Обличчя української судової експертизи – це вишукана жінка з оксамитовим голосом та відмінним смаком, що відчувається у кожному жесті, деталях вбрання та гармонії предметів інтер’єру приймальні. Зручно розмістившись, ми одразу звернули увагу
на фотокартку коханого чоловіка на столі, на яку періодично кидає теплий погляд Людмила Миколаївна, та невелику декоративну свічку, що мерехтить, створюючи особливу атмосферу затишку у стінах держустанови.
Однак незважаючи на дещо ліричний настрій наприкінці робочого дня, розмова піде
не про особисте, а про важливі законодавчі нововведення та нагальні проблеми в галузі судової експертизи.

Людмило Миколаївно, у листопаді минулого року набрав чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс. Чи брало участь Управління експертного забезпечення правосуддя у роботі над проектом КПК?
– Я би сказала, що ми опосередковано брали участь, оскільки законопроект дійшов до нас уже тоді, коли був поданий до Верховної Ради та прийнятий за основу. Проте до нього увійшло чимало положень з Інструкції Міністерства юстиції1, яка вже стала азбукою для слідчих та експертів. Були враховані окремі уточнюючі положення з коментарів до Закону України «Про судову експертизу» та попереднього КПК. Ми також надавали ряд пропозицій, які, на мій погляд, дещо покращили б цей закон в частині норм, що регламентують судову експертизу.

Як ви оцінюєте нову редакцію Кодексу з професійної точки зору?
– Якщо порівнювати нову редакцію КПК з попередньою, ще 60-х років, то скажу, що в цілому це дійсно прогресивний закон. Зокрема що стосується норм, які регламентують судову експертизу, то в ньому широко визначені процесуальні питання, ґрунтовно прописаний процес призначення та проведення судової експертизи, окреслена експертна ініціатива та вимоги до змісту і форми висновку судового експерта.
Вивчаючи Кодекс більш детально, ми помітили, як виважено підійшли розробники до питань оплати експертизи, захисту експертів та відшкодування їм коштів за проведені дослідження. На що я одразу звернула увагу, так це на положення про захист малозабезпечених людей. Для читачів «Незалежного АУДИТОРА» наведу декілька цікавих статей. По-перше, ст. 244 «Розгляд слідчим-суддею клопотання про залучення експерта», за якою сторона захисту має можливість подати прохання про проведення експертизи на безоплатній основі, надавши копії документів, що підтверджують неможливість самостійного залучення експерта через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин. В цьому випадку слідчий суддя сам призначає експертизу, яка проводиться державною установою за рахунок держбюджету. Проте у разі винесення судового вироку обвинуваченому, він має повністю відшкодувати вартість цієї експертизи до бюджету, тим самим повернувши державі затрачені на нього кошти.
З виходом нового Кодексу приватні експерти отримали можливість максимально відшкодовувати понесені ними часові та фінансові затрати на проведення експертиз. Якщо раніше, за постановою Кабміну №590, це відшкодування не перевищувало граничного обсягу, то тепер експерт може в судовому порядку оскаржити розмір процесуальних витрат і вимагати з обвинуваченого сплати повної вартості експертизи. В цьому випадку закон виступає на захист експертів.

На які неточності чи серйозні недоліки у Кодексі ви б насамперед звернули нашу увагу?
– Звичайно, деякі неточності є, але незначні. Немає законів ідеальних, вони повинні бути опрацьовані практикою. І якщо потрібно внести якісь уточнення, то це можна буде зробити і під час застосування нового КПК . На мою думку, варто чітко прописати різні види експертиз: первинну, яка призначається вперше; повторну, що передбачає винесення на вирішення експертів тих самих питань, що були поставлені першому експерту під час первинної експертизи і щодо того ж самого об’єкта дослідження; додаткову, що включатиме допоміжні питання до тих, що ставилися під час первинної експертизи, та комплексну, за якої кожний експерт з певної галузі знань досліджує свої питання, готує власний висновок, а потім на основі сукупності висновків надається спільна оцінка. Слід відзначити, що такі статті є в інших процесуальних кодексах, особливо чітко вони прописані в Цивільному процесуальному кодексі України. Тому, на мою думку, аналогічні підходи щодо призначення та проведення судових експертиз повинні кореспондуватися в нормах різних форм процесу.

За новим КПК суд отримав право за власною ініціативою викликати на допит експерта чи призначати експертизу у разі розбіжностей у наданих висновках обома сторонами. Яку назву матиме така експертиза та чи не буде вона повторною?
– Так, дійсно, ст. 332 Кримінально-процесуального кодексу передбачено, що у випадку, коли суду надані кілька висновків, які суперечать один одному, а допит експерта не дав змоги усунути виявлені суперечності, то суд може своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту, незалежно від наявності клопотання. Тобто за процесом експертного дослідження це і буде повторне дослідження, а за процесуальною ознакою – повторна експертиза, про що ми вже з вами говорили. Як буде називатись така експертиза, зараз сказати не можу, але, по суті, вона буде повторною. Головне, що суд зможе перевіряти факти у спірних питаннях і отримуватиме об’єктивні висновки. Я впевнена, що в подальшому всі неточності будуть враховані. На сьогодні, на мій погляд, у зв’язку з відсутністю в новому КПК поняття «повторна експертиза» та з урахуванням змісту вищезгаданої статті потрібно застосовувати також норми базового закону, а саме ст. 4 Закону України «Про судову експертизу», в якій зазначено, що однією з гарантій забезпечення правильності висновку експерта є призначення повторної експертизи.

Нещодавно ми дізнались, що розробляється новий проект Закону «Про судову експертизу». Чи увійдуть до нього ті пропозиції Управління, що не були враховані в новому КПК?
– Розумієте, експерт є учасником кримінального провадження – це питання процесуальне, а Закон України «Про судову експертизу» – спеціальний закон, тому в ньому не можуть окремо розкриватися процесуальні питання, оскільки законодавство повинно бути гармонізованим, а статті спеціального закону бути кореспондованими із відповідними статтями процесуальних законів. Я впевнена, що всі наші уточнення ще будуть враховані в процесі вдосконалення нового КПК. Нам уже надійшло доручення про формування робочої групи для здійснення моніторингу застосування нового Кодексу та в разі необхідності підготовки пропозицій щодо його удосконалення. Звичайно, ми будемо брати участь. Тим паче що саме зараз, в процесі практичного застосування КПК, і в суддів, і у слідчих з’являються питання щодо механізму реалізації деяких статей, які потребують деталізації та уточнень.
Чи зміниться назва нового закону та які є підстави для цього?
– Впродовж минулого року разом із Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз та іншими експертними установами Мін’юсту ми плідно попрацювали над новим законопроектом, запропонували багато нововведень. Назва документа також має змінитися і звучатиме як Закон «Про судово-експертну діяльність». Річ у тім, що поняття «судово-експертна діяльність» значно ширше, ніж «судова експертиза», оскільки воно включає в себе як організаційну діяльність судової експертизи, формування методичного забезпечення, так і безпосереднє її проведення.

Якщо порівнювати новий законопроект із чинним Законом «Про судову експертизу», на вашу думку, які нововведення стануть ключовими?
– Наш сьогоднішній Закон «Про судову експертизу» включає лише 24 статті і був прийнятий ще у 1994 році. На той час це був перший закон про судову експертизу серед усіх країн колишнього СРСР. Пізніше з’явилися закони в Азербайджані, Росії, Туркменістані, Казахстані, але наш невеличкий закон був першим, і, на мій погляд, основні положення в ньому досить добре визначені, тому й експертиза в нас ніколи не була розпорошеною.
Новий закон стане значно ширшим, ми запланували включити понад 50 статей. Обов’язково буде прописана участь громадських організацій, оскільки в нас досить високий відсоток експертів, які не працюють в держустановах і об’єднані в громадські організації. Аби все було прозоро, транспарентно, громадянин матиме право звернутись до будь-якого експерта, не тільки до державного. Ще у 2004 році, коли ми вносили зміни до Закону «Про судову експертизу», у ст. 7 «Суб’єкти судово-експертної діяльності» ми поставили на один щабель експертів із державних установ і експертів, які не працюють в держустановах. Ми не називали їх приватними, а визначили як фахівців, що діють самостійно на професійній основі.
У новому законі буде більш широко прописана організація експертної діяльності, приділено увагу соціальному захисту судових експертів, тому що експерт – учасник процесу, який несе кримінальну відповідальність за наданий ним висновок. Тому фахівець має бути захищеним та водночас достатньо забезпеченим. Матеріальний захист дає стимул працювати якісно та з високою моральною планкою.

У новому КПК передбачено право обвинувачуваного бути присутнім при дослідженні, проте Кодекс не зобов’язує експерта проводити дослідження у присутності обвинуваченого у скоєнні злочину. Як ви вважаєте, чи можна у Законі «Про експертизу» передбачити цей обов’язок?
– Якщо підозрюваний заявляє клопотання слідчому або слідчому судді про його присутність під час проведення експертизи і отримує на це дозвіл, він може спостерігати за проведенням експертизи, але разом із тим він не має права давати експерту будь-які вказівки щодо зроблених ним досліджень. У мене самої як колишнього експерта були такі ситуації. Знаєте, тут треба розуміти, що це за процес. За фахом я експерт-почеркознавець, і експертиза в мене проходила приблизно так: розкладаю на столі різні зразки, переглядаю їх під мікроскопом, перекладаю за схожими ознаками або розбіжностями, вибираю методику або декілька способів дослідження, відшукую збіги необхідних букв, їх елементів, щось відчуваю, натрапляю на слід, сумніваюсь, порівнюю, знов співставляю з досліджувальним записом – це як музичний слух, який просто є, але описати чи пояснити його неможливо, тим паче людині, необізнаній у тонкощах цієї справи. Чи зможе присутня на експертизі сторона щось зрозуміти у моїх діях та алгоритмі побудові висновку? Вірогідно, що ні. Звісно, сторона може бути присутня при проведенні дослідження. Це передбачено законом, проте, чи буде в цьому сенс? Але одночасно слід уточнити, що є такі види експертиз, участь обвинуваченого в яких корисна і просто необхідна. Це судово-медична, судово-психіатрична, психологічна експертиза – ті, що передбачають дослідження самої людини та які проводяться безпосередньо у суді. Зараз у нас 78 напрямків, тобто видів, підвидів судової експертизи, і тому говорити в цілому неможливо, точніше некоректно, кожний випадок необхідно розглядати окремо.
На вашу думку, як бути у тих випадках, коли не всі питання, що поставлені на вирішення експерта, входять до його компетенції?
– У новому Кримінально-процесуальному кодексі цей момент чітко прописаний. Стаття 69 зобов’язує експерта невідкладно сповістити особу, яка його призначила, чи суд, що доручив проведення експертизи, про неможливість здійснення експертизи у разі відсутності необхідних знань. Хочу одразу зауважити, що відсутність відповідних знань з певної галузі – поважна причина, яка не має нічого спільного з відводом експерта від справи, мотивованим родинними стосунками чи попередньою участю у ревізіях. Наприклад, в експерта може бути кваліфікація з проведення автотоварознавчих експертиз (це коли автомобіль досліджується як товар, якому завдано шкоди під час ДТП і вирішуються питання, які саме його деталі можна замінити, а які відновити, та вартість пов’язаних з цим робіт), а такому експерту призначили автотехнічну експертизу, що встановлює, хто з учасників ДТП порушив правила дорожнього руху. Тому в такому випадку експерт повинен відмовитись від надання висновку у зв’язку з відсутністю в нього спеціальних знань, тобто кваліфікації експерта з проведення автотехнічної експертизи. Зовсім інша річ, якщо в експерта є відповідна кваліфікація, але недостатній рівень знань у разі, якщо він не слідкує за змінами у законодавстві або невірно застосовує методику дослідження. Як наслідок, таким експертом може бути надано недостатньо обґрунтований або взагалі помилковий висновок. За таких обставин це питання повинно бути предметом розгляду дисциплінарної експертно-кваліфікаційної комісії.
Яким документом буде оформлюватись відмова?
– В Інструкції – це «повідомлення про неможливість дати висновок». Можливо, так і залишиться, або буде подаватись у формі заяви про відмову. Натомість ч. 7 ст. 69 нового КПК передбачено, що «…експерт невідкладно заявляє клопотання особі, яка призначила експертизу, чи суду, що доручив її проведення, щодо уточнення його (питання) або повідомляє про неможливість проведення експертизи за поставленими питаннями…». Виходячи зі змісту цієї статті, експерт клопотання заявляє, а про неможливість проведення експертизи повідомляє. Тому, на мою думку, і документ повинен мати назву «Повідомлення про неможливість дати висновок». Якщо це буде в суді, то експерт заявлятиме про невідповідність питання його компетенції. Але бувають і ситуації, коли експерт під час проведення експертизи, у разі вирішення декількох питань, два питання може вирішити, а два чи одне – ні. В такому випадку він має відповісти на ті питання, які має право вирішувати, а далі написати висновок судового експерта з попередженнями про кримінальну відповідальність за ст. 384 за завідомо неправдивий висновок експерта і ст. 385 Кримінального кодексу України за відмову без поважних причин від виконання покладеного на нього обов’язку. В такому випадку це вже буде не повідомлення, а висновок судового експерта.

Зараз, відповідно до статей нового КПК, адвокат зможе залучати з боку захисту експерта для використання його висновку як одного з джерел доказів. Яку назву буде мати документ, що забезпечуватиме цю процедуру?
– У КПК чітко не прописано, яким документом сторона захисту залучатиме експерта. Однак в окремих його положеннях (ст. 244) зазначається, що сторона заявляє клопотання про залучення експерта, однак клопотання за своїм змістом передує проведенню експертизи. Чи це буде заява, клопотання чи доручення – суттєвого значення немає, головне – зміст документа. Якщо сторона захисту принесе висновок експерта до суду, я думаю, зайвих питань не виникне. Оскільки експерт вкаже, коли та якою комісією він атестований; будуть чітко прописані його повноваження, наявність у реєстрі та законне право проводити цю експертизу, а також те, що він попереджений щодо відповідальності за висновки, які надає. На мій погляд, це має бути доручення експерту з боку сторони захисту про проведення експертизи. Принаймні, таке формулювання звучить у контексті змісту та термінології статей Кодексу й до того ж, на мій погляд, не буде виникати плутанини із заявою сторони до слідчого судді чи органу про залучення експерта.

Цікаво почути вашу думку з приводу термінів проведення експертизи по справах, які розслідуються з 20 листопада 2012 року. Чи будуть в Інструкції передбачені більш стислі терміни проведення судової експертизи і вивчення матеріалів, що надійшли на дослідження, а також строки, що стосуються виконання клопотання експерта слідчими про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи?
– Що я можу сказати про терміни проведення експертизи?.. Безумовно, всім експертам хотілося б здійснювати експертизи вчасно, належним чином та у встановлені терміни. Тоді чому у нас виникають проблеми із затягуванням термінів? Причина у специфіці нашої діяльності, котру досить складно обмежити конкретними строками. У процесі здійснення експертизи часто виникає необхідність у додаткових матеріалах, зразках. Щоб їх отримати, потрібно писати клопотання. Якщо слідчі та судді заздалегідь знають, які матеріали необхідно надати, і належним чином підготують документи, експерт може приступити до роботи без направлення клопотання і значно заощадить час. А що відбувається у нас? Часто змінюються слідчі, приходять молоді, втрачаємо час на їхню адаптацію; навантаження в слідчих таке, що навіть ознайомитись не встигають зі справами, не те щоб збирати зразки й оперативно призначати експертизи. Нещодавно поцікавилась: 170 справ на одного слідчого, така зараз ситуація. Просто пришвидшити роботу експерта неможливо, адже він чітко розуміє, по-перше, що від його висновку залежать долі людей, по-друге, що за його висновок передбачена кримінальна відповідальність, і він має стовідсотково пересвідчитись у якості своєї роботи, знати, що зможе відстояти і аргументувати експертизу під час перехресного допиту в суді, у разі призначення після нього повторної чи іншої експертизи. Тому навіть за невеликого сумніву експерт знову і знову заявляє клопотання про надання додаткових документів, зразків тощо, а це все час.

Інша об’єктивна причина полягає в тому, що впродовж п’яти років в експертних установах Міністерства юстиції не збільшилось на жодну штатну одиницю. Кількість призначених експертиз зростає з року в рік, а чисельність фахівців, на жаль, не змінюється. В нашому бюджеті завжди не вистачає коштів на оплату праці. А навантаження постійно зростає, при тому що строк проведення простої експертизи – 10 днів, складна може тривати 3-4 місяці, а то й півроку. Трапляються такі, що потребують комплексного вивчення різних питань і вимагають залучення 3-5 експертів з різних галузей, особливо це стосується резонансних кримінальних справ, котрим нерідко надається пріоритет у вирішенні, адже ми розуміємо, що там люди арештовані і знаходяться за ґратами, тому цивільні та господарські відкладаються на потім. Виникає замкнуте коло. Так, по багатьох кримінальних справах експерти працюють до глибокої ночі, й інколи взагалі без вихідних, та отримують подяки від правоохоронних органів за якісну роботу у стислі терміни. Водночас від суддів надходять окремі ухвали про вжиття заходів до цих експертів у зв’язку із порушенням ними термінів проведення експертиз у цивільних і господарських справах. Саме така ситуація склалася на сьогодні зі строками проведення експертиз.

Зараз гостро стоїть питання реєстрації всіх кримінальних справ за період з 20 листопада по 20 грудня. Кількість призначених експертиз за цей час зросла на 50-80%, залежно від регіону. Наприкінці року, перед святами, за три дні надійшла місячна норма. Фізично виконати такий обсяг неможливо. У нас сім інститутів і восьмий центр, де працюють усього 1033 фахівців, які щорічно виконують до 80 тисяч експертиз. Ситуація, дійсно, серйозна. Ми останні три роки подавали пропозиції до Міністерства фінансів щодо збільшення видатків на оплату праці, щоб збільшити штатну чисельність в експертних установах Мін’юсту. Однак питання до цього часу, на жаль, не вирішується. Якщо й надалі ситуація зі збільшенням чисельності експертів не зміниться, то скоро на нас чекає просто руйнування системи.
Тобто про скорочення термінів у найближчій перспективі взагалі мова не йтиметься?
– На теперішній час ні. Я не боюсь говорити про це вголос, тому що це дійсно так. Про таке треба кричати. Є загроза, що система просто стане. Знаєте, у нас зараз уже формуються такі експертні колективи, які працюють на державу на рівні патріотизму та ентузіазму. По-перше, сама робота дуже цікава, по-друге, розуміють безвихідне становище громадян, що очікують на експертні висновки. Крім того, самі експерти – люди дещо іншого складу мислення, переважно науковці, зацікавлені у самому процесі дослідження, його деталях, нюансах і, звичайно, якісному результаті.
Стосовно строків, я вважаю, що не буває питань, яких не можна вирішити. Тим паче в цьому зацікавлені правоохоронні органи, прокуратура, громадяни і, насамперед, сама держава. Поки що тримаємо ситуацію. Ми вже ставили питання перед правоохоронними органами, будемо знову звертатися.

На вашу думку, яким має бути професійний судовий експерт? Які риси характеру повинен мати? Яким досвідом та професійними навичками оперувати?
– В першу чергу – моральність і професіоналізм. Без цього нічого не буде. Допитливість і гіпертрофоване почуття відповідальності за те, що за тобою стоять люди і саме на тебе покладено обов’язок встановити істину за фактом у тій чи іншій справі. Знаєте, як говорив ще за часів Царської Росії юрист, професор Л.Є. Владимиров: «Експерти, які базують свій висновок на будь-якій науці, є суть наукові судді, вирок яких є вирішенням спеціального питання у справі». Те, що доведе експерт, те й буде покладено в основу рішення суду.
Вершити долі, виправдовувати, захищати – до цього треба по-особливому ставитись. У кожного свої цінності в житті та у професії. Для мене цінність, коли моя робота заслуговує на добрі слова і примножує коло приємних знайомих та друзів. Стала помічати, що, пропрацювавши експертом 10 років, отримала свій професійний відбиток: щоб зберігати душевну рівновагу та спокійно спати, маю казати все, як є. Так я звикла й інакше просто не можу. Можливо, мені легше триматися такої позиції, ніж іншим, оскільки вважаю себе незалежною і морально, і матеріально. Я цілком забезпечена, навіть не маючи дачі та заміського будиночка. Отримаю зарплату – але практично не маю часу пробігтись по крамницях та витратити гроші. До того ж усе на себе не вдягнеш, то я й не переймаюсь, у мене інші цінності.

Людмило Миколаївно, сьогодні ви очолюєте державну структуру, але в розмові із захопленням посилаєтесь на колишню експертну практику почеркознавця. Скажіть, будь ласка, чи не жалкуєте, що обрали саме міністерську посаду?
– Зараз я державний службовець і відповідально ставлюсь до роботи, але чиновником себе ніколи не відчувала. До Мін’юсту я потрапила у 1997 році, коли попередній посадовець перейшла до суду і звільнилося місце з досить вузькою спеціалізацією: таких фахівців було небагато. Оскільки я тоді тільки захистила дисертацію з відповідного напрямку, до мене одразу і звернулись. Я плакала, так не хотіла йти. В інституті займалась науковою діяльністю, писала статті, розробляла нові методики, проводила експертизи і захоплювалась так, що брала роботу і додому. Але колеги в інституті поставили питання так, що нібито я уникаю взяття на себе відповідальності і не хочу допомогти налагодити роботу системи експертних установ Мін’юсту і зокрема їм, моїм колегам. Тому й вирішила спробувати себе на новій посаді. Пізніше я зрозуміла, що для того щоб була захищена судова експертиза, повинна бути буква закону. І я почала з розробки нормативних актів. На сьогоднішній день у нас 15 нормативно-правових актів Міністерства юстиції, п’ять постанов Кабміну, не враховуючи спеціальний закон та процесуальні кодекси, в розробці яких Мін’юст приймав участь. Ми створили реєстр експертів, розробили інструкції, положення для приватних експертів, порядок про наукові розробки, вперше, за моєю ініціативою, зробили реєстр методик та порядок його ведення. Дуже багато було проведено організаційної роботи.

Новий закон у нас фактично вже є у відпрацьованому варіанті, врахуємо деякі редакційні моменти і будемо подавати на погодження. Якщо ми зробимо цей закон, я вважатиму, що виконала поставлену переді мною задачу. Система вже побудована, і вона працює. Особливих скарг на неї я не чула, звісно, деякі нюанси є, але некритичні. Хотілося б, щоб взагалі не було нарікань ні на роботу приватних експертів, ні на державних.

А зараз ви займаєтесь науковою діяльністю?
– Так, я беру участь у наукових розробках, мені як державному службовцю це не заборонено. Зараз ми готуємо посібник для приватних експертів, насамперед для тих, кому належить складати іспит для отримання кваліфікації судового експерта. Подібний посібник ми вже видали для професійних експертів із судово-економічної експертизи. Я також пишу статті, беру участь в укладанні довідників. Взагалі дуже цікаво. Думаю, піду на пенсію і буду викладати судову експертизу, там побачу.

Наш науковий та практичний досвід часто переймають в країнах СНД, тому що на сьогодні в Україні судова експертиза більш розвинена, регламентована та підпорядкована, ніж у Росії, Білорусії. У нас ще у 1999 році було сформовано Реєстр усіх атестованих судових експертів, який відсутній у РФ, де всі експерти поділяються на дві категорії – державні і «хто захоче», безумовно, за наявності освіти. В нашій країні експерт поєднує в собі учасника процесу, науковця і фахівця з судової експертизи. У нас все організовано, чітко розписано, на кожну функцію є нормативний акт і все працює. Тому з нами хочуть співпрацювати і обмінюватись досвідом і Китай, і Азербайджан, і Казахстан, і Білорусь. Особливо у наукових конференціях виявляють бажання приймати участь експерти з Росії.

І на завершення, що б ви побажали читачам «Незалежного АУДИТОРА»?
– Ну що побажати? Звісно, щоб у них не було нагоди призначати судові експертизи, щоб у житті все було добре і вирішувалось без судових експертиз. А якщо раптом доведеться з нами спів­працювати, щоб експертизи проводились вчасно і якісно.

А персонально для аудиторів зверну увагу, що в нашій країні ніхто не забороняє бути паралельно аудитором і судовим експертом. Тому чим більше аудиторів стануть судовими експертами, тим більше експертиз ми проведемо і в коротші строки їх виконаємо. Тож незалежний аудитор завжди має можливість стати незалежним експертом!