№1(12)(2013)

Напевно, мало хто знає або повністю розуміє, що слідча діяльність, а саме посада слідчого, його праця, спрямована на розслідування кримінальних справ, дуже важка, клопітлива, цікава та небезпечна водночас. Адже фахівці ще з університетської лави слідчо-криміналістичного факультету знають, що слідчі – це білі комірці, що це прокурори в міліції та саме від слідчого залежить доля людини в рамках розслідування кримінальної справи.
Для багатьох не дуже зрозуміло, чим взагалі займається слідчий, деякі з моїх знайомих навіть плутають та не бачать різниці між слідчим та дільничим або слідчим та працівником кримінального розшуку. Але різниця дуже велика. На мою думку, праця слідчого дуже важка у тому числі і в інтелектуальному сенсі, бо одній людині, яка тільки закінчила університет, приходиться приймати рішення з багатьох кримінальних справ, тримати всю цю важливу інформацію в голові. Це, скажу вам відверто, дуже важко, бо я сам займався такою діяльністю декілька років, тому й можу одразу сказати, що слідчий повинен мати цілий набір якостей, без яких неможливо працювати в даному напрямку.

По-перше, це стресостійкість, по-друге, обов’язково треба бути психологом, бо на своєму власному досвіді можу чесно сказати, що в процесі розслідування справ слідчому приходиться зустрічатися з різними людьми різних соціальних сфер та ланок – від безхатченків до директорів підприємств та зовсім маленьких дітей, тому тут потрібні дуже гарні знання з психології та педагогіки, соціології та конфліктології, бо, як то кажуть, без встановлення психологічного контакту проводити слідство якісно та без помилок буде просто неможливо.
Думаю, ви тепер маєте уявлення про те, хто такий слідчий, і вважаєте, що це якийсь вундеркінд в системі МВС, прокуратурі, податковій або СБУ. Я з вами повністю погоджусь, хоча жодним чином не хочу цим принизити інші професії, а лише висловлюю свою особисту думку. Отже, з деякими особливостями роботи слідчого ми розібралися. Але чому ж слідчого часто називали прокурором або навіть суддею на досудовому слідстві – це, я думаю, теж трохи зрозуміли, а якщо ні, то далі вам точно стане ясно.

Що таке процесуальна незалежність слідчого, про яку стільки говорять так багато років, сперечаються? Чи потрібна вона взагалі? На це я вам, колеги, відверто відповім: звісно, незалежність необхідна, але не на папері, а в реальності. Раніше, працюючи слідчим, я навіть не замислювався над цим терміном – процесуальна незалежність, а коли навчався в університеті, на одному з іспитів я, звісно, розповів, що таке процесуальна незалежність слідчого, хоча не до кінця розумів, про що кажу. Та викладач навіть сама з мене глузувала: «Ага, прямо-таки незалежність та підкоряння особистій думці, коли з одногу боку начальник слідчого відділу на тебе кричить, з іншого – прокурор, а потім уже суддя». Але коли почав працювати, тільки тоді зрозумів, що мала на увазі мій викладач і чому вона так посміхалась, коли я казав про незалежність слідчого. Шановний читачу, одразу хочу нагади, що працював я тоді ще за старим Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року та мені як молодому спеціалісту було незрозуміло, чи є в ньому якісь недоліки. І взагалі, яке я мав право щось казати на цей величний Кодекс, що був для мене наче Біблія, настільна книга, з якою я проводив часу більше, ніж із будь-якою іншою, в якій я знаходив для себе вирішення та процесуальну розгадку того чи іншого питання? Я дуже добре пам’ятаю, як мій наставник та колега, яка мене вчила працювати та яка ще й досі працює слідчим, але вже як держслужбовець, завжди казала: «Уважно дивись і читай, що написано в Кримінально-процесуальному кодексі, та роби так, як там написано, бо ти підкоряєшся закону і не можеш сам щось вигадувати. Все, що тобі треба, прописано в законі». Я дуже вдячний за це своїй колезі, яка навчила мене користуватися Кодексом та знаходити всі необхідні відповіді, коли вони були так потрібні. Мені згадалась і ситуація, коли у мене виникла суперечка з прокуратурою, бо, як виявилось, я читав Кодекс більш уважно. Отже, конфлікт був вичерпаний і моя правота прийнята – я відстояв свою думку.
Ще з тих часів, коли я працював слідчим – а це 2003 рік, та в період навчання багато чув, що Кримінально-процесуальний кодекс ну дуже недосконалий, що його потрібно реформувати, що він містить забагато норм, які або не працюють, або мають застарілий недемократичний характер. Тепер, маючи деякий досвід, можу вам сказати, що згоден з вищесказаним, бо навіть коли я працював слідчим, іноді не міг зрозуміти, навіщо брати з людини підписку про невиїзд, якщо в цьому немає необхідності, але так потрібно було робити, та вчиняти багато інших дій, що навіть не прописані в Кримінально-процесуальному кодексі… Більш за все мене дратувало те, що мої кримінальні справи перевірялися начальником слідчого відділу, хоча це суперечило КПК, а обвинувальний висновок підписувався тим же начальником. От вам і процесуальна незалежність. Хоча в КПК ви знайдете тільки одне: обвинувальний висновок підписується слідчим та затверджується прокурором. Ось так і працювали за старим КПК. Але час на місці не стоїть, приймаються нові закони. Я не дочекався нового закону про статус слідчого, але так хотілося, бо тоді я пишався, що працюю слідчим, пам’ятаючи слова з університету: «Ви – еліта, ви – білі комірці, і від вас залежить доля людей». Це я запам’ятав і намагався керуватися у своїй роботі.

Зараз, шановний читачу, хочу поділитися своїм враженням від прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу та висловити особисту думку. Взагалі-то я дуже радів новому Кодексу, бо розумів, що той документ, яким ми користувались, дуже застарілий і не може нормально працювати в сучасних умовах.
Сьогодні багато юристів обговорюють, що і як буде працювати за новим Кодексом, чи є правильним те, що прописано в новому КПК. Все сталося так швидко, що я навіть не уявляю, як тим слідчим чи суддям, що працювали за старим КПК, тепер треба керуватися зовсім іншим Кодексом. Я розмовляв зі своїми колишніми колегами-слідчими, та вони мені розповіли, що в перший день, коли КПК набрав чинності, виникли проблеми з внесенням кримінальних правопорушень до реєстру, бо він «зависав» та взагалі приходилось реєструвати багато чого – від того, що десь собака гавкав та не давав спокою сусідам, до інших більш серйозних ситуацій. А сам процес розслідування для слідчого взагалі дуже змінився, бо вже немає того, як було раніше, а саме: постанов про порушення кримінальних справ, пред’явлення обвинувачення на досудовому слідстві, обрання запобіжного заходу, допит в якості обвинуваченого. Це все пішло у минуле, адже з’явився новий суб’єкт – слідчий суддя, та ніхто не спитав, чи готовий до таких змін суд. На мою думку та те, що я бачив особисто, суддя, який не працював у слідчих органах або прокуратурі, іноді навіть не знає, з якого боку підійти до кримінальної справи, як її розглядати. Самі подумайте: якщо людина вперше бачить кримінальну справу, то як вона може кваліфіковано та об’єктивно розглядати її зі знанням процесу? Вважаю, що потрібні нові кадри, а саме на посади слідчого судді треба обирати тих, які мають стаж роботи безпосередньо у слідчих органах, а не так, як зазвичай у судах – секретарі та помічники суддів стають потім суддями без додаткової підготовки та стажу роботи в слідчих органах. Якщо вже змінився КПК, то потрібно реформувати і систему підготовки кадрів, а саме слідчих та слідчого судді, щоб потім не стояти в судовому засіданні та не опускати очі від некомпетентності, яка може бути.

Що стосується відправлення справ на додаткове розслідування, то я дуже зрадів, що в новому КПК тепер немає такої норми, бо, скажу відверто, оце тасування справ від слідчого до прокурора, а потім назад до слідчого та те ж саме у суді – це не завжди було об’єктивно. Навіть під час моєї роботи слідчим я отримував справи на додаткове розслідування не через те, що мною були порушені кримінально-процесуальні строки, а зовсім з інших причин, наприклад, забув кому поставити або зробив у слові помилку. Ці справи накопичувались і через це назавжди залишалися десь у підвішеному стані.

Також мені дуже сподобалась, що тепер слідчий має право робити негласні слідчі дії (НСД). Раніше це було в компетенції тільки оперативних працівників карного розшуку, а слідчий не мав до цього доступу. Хоча з даного приводу я теж чув багато думок: хтось вважає, що це втручання в особисте життя, інші впевнені, що це порушення норм Конституції України. Але, чесно кажучи, прийняття будь-якого нового нормативно-правового акта завжди супроводжується сперечаннями, і тільки час може вказати на недоліки, а поки що зарано робити якісь висновки.
Можна багато чого писати, на когось та на щось скаржитись чи, навпаки, хвалити – на це може не вистачити і цілого журналу. Але хочу звернути особливу увагу на тісний зв’язок між слідчим та слідчим суддею. Це ті два суб’єкти в кримінальному процесі, на яких законом покладено вирішення людських доль, від початку слідства та до винесення вироку, чи то обвинувального, чи то виправдувального. Отже, дуже хочеться, щоб період адаптації, який зазвичай присутній після прийняття нових законів, пройшов більш-менш гладко, щоб помилки були зовсім незначні, та ще раз хочу наголосити, що нам потрібні кваліфіковані кадри. Сподіваюсь, їхня підготовка – це лише питання часу, тому бажаю як слідчим, так і слідчим суддям опанувати новий Кримінально-процесуальний кодекс якнайшвидше та зробити все, аби довести, що він працює, що багато тяжких років його складання та прийняття не були марними для майбутнього покоління слідчих та слідчих суддів України.