№4(27)(2014)

15 квітня 2014 року Верховною Радою України (далі – ВРУ) було прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон), яким офіційно визначено статус Автономної Республіки Крим (далі – АР Крим) як території з особливим правовим режимом.

Для того щоб зрозуміти, в чому ж полягає визначений у Законі особливий правовий режим, розглянемо детальніше кожен із аспектів.

Визначення територіальних меж тимчасово окупованої території закріплене в ст. 2 Закону і включає: територію АР Крим та міста державного значення (з особливим статусом) – Севастополь; закріплені Водним кодексом України – внутрішні води і територіальне море України, його надра і дно; виключна економічна зона і континентальний шельф України, на які поширюється дія Конституції і Законів України, в яких органи державної влади й управління України уповноважені здійснювати фіскальні, митні, імміграційні права, а також користуватися іншими суверенними правами і юрисдикцією України; підводний морський простір у межах територіального моря України; повітряний простір, розташований над територією АР Крим, м. Севастополь, територіальним морем та внутрішніми водами України.

Офіційно визначено статус Автономної Республіки Крим як території з особливим правовим режимом

Правовий режим тимчасово окупованої території відповідно до ст. 3 Закону передбачає:

• застосування правових наслідків прийнятих/вчинених на тимчасово окупованій території актів, рішень органів державної влади й управління та їх посадових осіб;
• обмеження вільного пересування;
• гарантування закріплення права власності;
• обмеження (особливості) ведення певної економічної діяльності;
• встановлення відповідальності осіб, що порушують законодавство України.

Згідно зі ст. 5 Закону діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування на тимчасово окупованих територіях здійснюється відповідно до Конституції та Законів України, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України. Діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, створених або призначених з порушенням Конституції та Законів України, забороняється, а рішення (Акти), прийняті такими державними органами (органами місцевого самоврядування) або їх посадовими особами, визнаються поза законом і не породжують правових наслідків.

Обмеження вільного пересування на тимчасово окупованій території відповідно до ст. 6 Закону передбачає, що така територія є зоною з обмеженим доступом в’їзду/виїзду. Кабінет Міністрів України (далі – КМУ) встановлює особливий порядок в’їзду/виїзду на/з тимчасово окуповану(ої) територію(ї) – лише за виданим спеціальним дозволом.

Щодо гарантування права власності на нерухоме майно на тимчасово окупованій території, то право власності на нерухоме майно, яке належить державі Україна, АР Крим, органам місцевого самоврядування та ін. і знаходиться на тимчасово окупованій території, згідно зі ст. 7 Закону, зберігається за відповідним суб’єктом публічного права України. Право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб на тимчасово окупованій території, набуте такими фізичними та юридичними особами в порядку, передбаченому законодавством України, також зберігається за відповідними суб’єктами права України.

Правовими наслідками договорів відчуження нерухомого майна, укладених на тимчасово окупованій території з порушенням законодавства України, є недійсність таких договорів з моменту їх укладення. Такі договори не створюють правових наслідків, крім наслідків, пов’язаних з недійсністю.

Набуття права власності на нерухоме майно на тимчасово окупованій території допускається виключно на умовах спадкування за законом або за заповітом і лише спадкоємцями визначених Цивільним кодексом України черг спадкоємців.

Правове регулювання здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території встановлене ст. 8 Закону і полягає у забороні:

• будь-якої господарської діяльності (комерційної, некомерційної), якщо вона підлягає державному регулюванню (ліцензуванню, сертифікації, необхідності отримання дозвільних документів тощо);
• ввезення/вивезення товарів подвійного використання та військового призначення;
• організація транспортних сполучень (автомобільних, залізничних, повітряних, морських, річкових, поромних);
• використання ресурсів держави Україна (фінансові, кредитні, природні тощо);
• здійснення грошових переказів;
• фінансування або в інший спосіб сприяння діяльності, визначеній вищевказаними заборонами.

З метою захисту державних інтересів, в гуманітарних цілях та в інших випадках, КМУ може допускати заборонену згідно зі ст. 8 Закону діяльність на тимчасово окупованій території, встановлюючи особливий порядок здійснення такої господарської діяльності. Особливий порядок грошових переказів встановлює Національний банк України.

Органи державної влади України з метою захисту прав і законних інтересів фізичних/юридичних осіб та безпеки України застосовують механізми, передбачені законодавством України та міжнародним законодавством за порушення вимог Закону (ст. 9 Закону).

Законом до правового регулювання режиму тимчасово окупованої території вводиться таке поняття, як колабораційна діяльність, що полягає в будь-який спосіб здійсненому, умисному та добровільному співробітництві з окупаційною державою або її представниками на шкоду державним інтересам України, що вважається державною зрадою і тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 10 Закону).

Перехідні положення Закону містять доповнення до Кримінального кодексу України (далі – КК України), що пов’язані з порушенням зазначених у Законі обмежень і заборон, а саме:

• ст. 111 КК України (державна зрада) доповнено поняттям колабораційна діяльність;
• КК України доповнено статтею 2021 щодо встановлення відповідальності за порушення заборон (обмежень) економічної (господарської) діяльності, визначеної ст. 8 Закону;
• КК України доповнено статтею 3321 щодо встановлення відповідальності за порушення правил в’їзду/виїз­ду на/з тимчасово окуповану(ої) територію(ії), встановлених ст. 6 Закону.

Статтею 11 Закону визначено, що особи, винні в порушенні вимог Закону, несуть відповідальність, передбачену законодавством України.

Відповідно до Прикінцевих положень Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування.
Для забезпечення повноважень органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування і захисту інтересів держави, дія статей 4, 5 та абз. 2, 3 ст. 7 Закону поширюється на правовідносини, які виникли з 01 березня 2014 року.

КМУ доручено:

• забезпечити прийняття визначених у Законі нормативних актів щодо правового регулювання встановленого режиму тимчасово окупованої території;
• привести нормативно-правові акти у відповідність до Закону;
• забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади супутніх Закону нормативно-правових актів і привести у відповідність до Закону чинні нормативно-правові акти.

Сподіватимемось, що у цей складний для України час норми прийнятого Закону сприятимуть відновленню дії законодавства України та захисту прав і законних інтересів громадян України на тимчасово окупованій території