ДФС погоджується, що не є доходом у вигляді додаткового блага платника податків - фізичної особи, яка перебуває в трудових відносинах зі своїм роботодавцем, сума відшкодованих йому в установленому законодавством порядку витрат в межах фактичних витрат, в т.ч. витрат на проїзд працівника до місця відрядження заздалегідь або з місця відрядження до місця постійної роботи в разі затримки, якщо це погоджено з роботодавцем і дати на транспортних квитках не збігаються з датами, зазначеними в наказі про відрядження, при наявності документів, що підтверджують, пише Бухгалтер.ua.

Відповідна позиція викладена в ІНК від 27.10.2017 року № 2406/6 / 99-99-13-02-03-15 / ІПК.

Таким чином, ГФС відреагувала на запит платника щодо врахування висновків, викладених в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 у справі № 820/1871/17.

Зауважимо: визначенням Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 у справі № 820/1871/17 колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції та стала на бік платника податків.

Однак відповідач в особі Офісу великих платників податків ДФС все ж подав касаційну скаргу до ВАСУ, яку 23.10.2017 залишено без руху, а відповідачу було встановлено місячний термін на усунення її недоліків.

Вся ця судова тяганина полягала в тому, що підприємство ще в березні 2017 року отримало від ДФС індивідуальну податкову консультацію за запитом: чи є доходом працівника, отриманим як додаткове благо (пп. 164.2.17 ПКУ), відшкодування роботодавцем витрат на проїзд працівника до місця відрядження заздалегідь або з місця відрядження до місця постійної роботи в разі затримки, якщо це погоджено з роботодавцем і дати на транспортних квитках не збігаються з датами, зазначеними в наказі про відрядження?

Отримавши відповідь, що в такому випадку має місце додаткове благо, платник податків успішно його оскаржив, адже суд вважає дану позицію помилковою.

Суд вказав на те, що відносини, пов'язані з відрядженням працівників позивача, врегульовані Положенням про відрядження працівників на підприємстві.

У свою чергу, інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ. Суд вважає, що Інструкція № 59 не відноситься до нормативно-правових актів, прийнятими на підставі та на виконання ПКУ та законів з питань митної справи.