Найцікавіше, що АМКУ «згадав» про проблему саме зараз, а не три роки тому, коли вона з’явилася, і запропонував відмовитися від прив’язки ціни українського газу до імпортного паритету та знизити ціну на газ для населення із нинішніх 7000 грн до орієнтовно 3000-3500 грн за 1000 куб. м., пише Петро Олещук - політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка у виданні Новое Время.

Начебто, все правильно, хоча і не зовсім своєчасно. Проте, в АМКУ, звісно, не врахували зобов’язання України перед МВФ щодо зрівнювання ціни імпортного газу та ціни газу для внутрішнього споживача. Таким чином, АМКУ, фактично, нівелює 4 роки співпраці України та МВФ у газовій площині. Не важко здогадатися, що пропозиція АМКУ скасувати «імпортний паритет» викличе шок та негативну реакцію у МВФ. І, що найцікавіше, якраз перед важливими перемовинами з даною структурою.

Власне, АМКУ, не зважаючи на формально незалежний статус даної структури, ніколи реально не робив нічого, що входило би у суперечність із «генеральною лінією» партії та уряду. Що ж примусило їх йти саме зараз на очікуваний зрив перемовин з МВФ?

Отже, як вже зазначалося вище, вимоги МВФ до українського уряду і так є досить складними і такими, що важко виконати на практиці. Питання пенсійної реформи зараз, очевидно, ніхто не хоче торкатися і десятиметровим дрючком. Що ж до «боротьби з корупцією», то вона, в умовах нової України, перетворилася на «побудову комунізму» - щось дуже віддалене у часі та напівфантастичне. І тут урядові структури завдають «удар у відповідь», і виявляться, що розрив відносин з МВФ стався не через відсутність прогресу у антикорупційній боротьбі, а через те, що українська влада просто хотіла здешевити газ для українського народу. Звісно, останній варіант викличне в суспільстві реакцію підтримки дій уряду і «засудження МВФ», а «антикорупційні питання» відійдуть на другий план.

Далі, хоча всі на найвищих рівнях рішуче відкидають ідею дострокових парламентських виборів, але, практика показує, що до виборів готуються всі. І ці процеси розгортаються буквально на наших очах. Наприклад, об’єднання в одну політичну силу БПП та НФ – це явний «передвиборчий крок», адже він має смисл саме у контексті передвиборчої кампанії. Тож не дивно, що влада турбується про власний імідж, та починає «зондувати» шляхи для побудови меседжів майбутньої кампанії. І тут, знову ж таки, ідея про «повернення народу газу» виглядає дуже привабливою. Я вже бачу ці плакати з гаслом: «Ми повернули народу тепло». Необхідно додати, що маніпуляції АМКУ мають досить віддалений стосунок до реальної ціни на газ. МВФ вимагали від нас лише одного – відповідності закупівельної ціни на паливо та тієї вартості, за якою воно продається споживачу. Відповідно, ціна може як зростати, так і зменшуватися, якщо уряд знайде шляхи зниження закупівельних цін, але уряд ніколи цим особливо не переймався. Рішення ж АМКУ, де факто, означає просто повернення дотування, яке може бути як легко впроваджено, так і легко скасовано. І це, знову ж таки, дуже нагадує звичні для України передвиборчі трюки.

Нарешті, варто сказати про суб’єкт «газових ініціатив» - АМКУ. Його рішення не є урядовим рішенням, хоча, з іншого боку, суспільством буде сприйматися саме як урядове. Відповідно, сам уряд має можливість «сховатися» у разі чого, прикрившись АМКУ як щитом, у той же час, якщо наслідки рішень АМКУ будуть хоча б частково популярними, то урядовці припишуть всі «заслуги» собі.

Фактично, ми маємо підтвердження того, що, разом із початком осіннього політичного сезону, фактично, стартувала і передвиборча кампанія, у яку одразу ж вступив «Союз БПП/НФ», при чому, гра одразу розпочата досить небезпечна. Адже мова – про співпрацю з МВФ, та, ширше, з США, котрі залишаються зараз основним стратегічним партнером України у ці буремні воєнні роки.

До речі, опосередкованим підтвердженням того, що саме тарифні теми стануть ключовими на майбутніх виборах є активність НАБУ у цьому напрямку, де теж раптово наприкінці літа «згадали» про ціноутворення на вугілля, та почали розслідування проти членів НКРЄ. Формула «Роттердам+» є вугільним аналогом газового «Дюссельдорфу+», однак тут іміджевий зиск інший. Якщо відмова від індикативного ціноутворення в газі є заграванням з виборцем на соціальній проблематиці, то атака на «Роттердам+», який застосовується лише для непобутових споживачів, має імітувати антикорупційні звитяги. В будь-якому разі, синхронна загроза, що виникла над обома формулами, говорить про домінування політичних чинників над економічними.

Про це заявив заступник голови МВФ Девід Ліптон, який сказав, що одним з основних досягнень програми реформ стало  запровадження автоматичного підвищення тарифів на газ у відповідності до ринкових змін. І закликав «деполітизувати цей процес» шляхом застосування автоматичної формули.

Тож політична інтрига навколо індикативних формул зберігається. Тема тарифів на газ і електроенергію є тим цікавішою для передвиборчої кампанії, оскільки, з одного боку, вона стосується всіх і кожного, а тому викликає жвавий інтерес у громадян, а з іншого – бодай базове розуміння проблеми мають одиниці, а тому, за великим рахунком, простір для маніпуляцій є безмежним.